ні, я не буду звинувачувати в цьому пості ні Росію, ні ще когось.

я не буду проклинати комуністичну партію і бажати смерті від страшних мук пєті симоненко чи ще якійсь паскуді.

мені соромно за те, що у моїй рідній милій Україні перед річницею такого сумного дня відкривають пам'ятник такій скотині як членін.

мені заздрісно сусідці Польщі за те, що у них тепер заборонено будь-яку радянську символіку (під знаменем якої нас постраждало набагато більше, аніж поляків).

мене пробирають до кісток, м'язів, крові, еритроцитів і лейкоцитів ті кадри на великому екрані і та музика.

мене гнітить те, що тільки 33% наших громадян вважають Голодомор геноцидом українського народу.

мені гірко від того, що поставити свічку великі мужі прийшли скоріше через те, що треба, а не через те, що серце болить.

мені було дивно усвідомлювати, що на місці тих загиблих могли бути і ми самі.

мені неприємно, що нація у нас скоріше слабка, аніж сильна або ж мазохістична: нам подобається, коли з нас роблять ганчірку.

але я впевнена, що мої діти будуть знати правду, мої діти в цей день осмислено запалять свічку, а не тому, що мама і тато змусили.

мені не було холодно: у мене в лівій руці була свічка, а за праву тримала кохана людина.

пам'ять історії- це є те, що незламно тримає нас на грунті
це все те заради чого варто жити
все те, що є нашим сакральним і рідним


оця історичні пам'ять не є тим за що борються наші політики
не є тим, що продають у супермаркетах чи навіть на аукціонах
це не те, що вживлюють під шкіру чи вирізають в хірургії
це або є, або нема..


"Мамо, мамо, я скоро помру,

Не рятуйте мене, не треба.

Не ріжте ні брата мого, ні сестру,

Бо не впустить нас Бозя на небо.

А як серце моє навіки засне,

Не вбивайтеся з горя, нене.

Покладіть біля вишні в садочку мене

І лягайте самі коло мене.

Забринить понад нами бджола золота,

А та вишня весняної ночі

Накриватиме цвітом наші чола й уста,

І росою вмиватиме очі."



«Україна вишита хрестами, вбита, винищена, закатована. Ніби сама смерть вишивала. Чи то зла іронія, що українці традиційно вишивають хрестиком, а чорний колір – один з найтиповіших кольорів української вишивки, колір журби?.. Ми відійшли від достовірності щодо кордонів України 33-го року з метою пізнаваності території»



«Дитячий гомін, дорослі настанови, дідівські нарікання - все стихло… Замість членів сім’ї - хрести, як нагадування про жахливу трагедія винищення української родини»

«Нема що подати до столу. Нема кому. Нема для кого. Розбита навхрест тарілка на тлі свіжоскопаного ґрунту – символ голодної смерті»

40 балів від Сергійчука- дякуючи коханому


приємний вечір у пабчіку з милим


однакові шапочки^^


відкритий балкон,свіже повітря і тепла ковдра


Димна Суміш як цитати, музика в плеєрі і очікування листопадського дива


завтра мультик з сонечком


"на всі проблеми наплював, знай, що я номер один" (с)


я щаслива, дякую Богу!

сьогодні був дуже цікавий день.. я вирядилася як леді: чорна сукня, намисто і кабли- всьо як треба для похіду в театр :)

***
в ІЖ була прес-конференція з Парфьоновим- мені він не дуже сподобався: так розумний, так, хороший журналіст, але занадто якийсь імперіалістичний і, може, навіть трохи радянський..хоча це його позиція, може, я йому не сподобалася, бо українська патріотка, і це його справа..

***
перед театром зайшли в Глобус- в брокарді понюхали різні смачні парфуми, потім Сонце купив собі в Маку морозиво з подвійним шоколадом.. і потім ним заглушував моє ниття про втомлені ноги ^^

***
отож на 19.00 за київським часом у нас був запланований похід у театр на виставу О. Кобилянської <У неділю рано..>. Я закохалася у цей твір ще у 13 років і сьогодні видовище було просто неймовірним- суцільне моє улюблене етно, обряди, жартівливі коломийки, поетична мова, пісні, що пробирають, запах полину, костюми.. сидиш і розумієш яке воно все рідне і повністю співпереживаєш з героями.. важкий момент був, коли Тетяна готує зілля, а мати молиться Богу, грім, блискавка і тривожна музика..
ще було страшно, коли зі стелі на сцену впала величезна трембіта(не по сюжету), добре, що нікого не покалічило.. та і взагалі сюжет важкий життєвий- можна проводити безліч паралелей..
якби не Вадимчик, я б може і плакала, може і накручувала себе своїми дивностями.. але Його глибокий, чистий, коханий погляд, його ніжні доторки і цілунки..- все це огортає мене теплом і почуттям безпеки..
я йому безмежно вдячна за цей чудовий вечір і моє окультурнення :) лю лю =*

***
нові пункти у нашій культурній програмі: 16 листопада Карпа, 25- Димна Суміш- аєєє і все з коханим ^^


***
п.с. знаю, що Риб вже написав пост про сьогоднішній день, але навмисно не читаю, щоб порівняти :)

кастинг, на який я чекала увесь тиждень..і робота про яку я так довго мріяла..в *опі тепер воно все..а все через мої дурні амбіції.. просто психонула, просто не пішла..так, шкодую..провальний настрій_провальна людина

стрибали з Рибчиком в неділю на батуті .. багато стрибали.. тепер третій день крєпотура..потім я вирішила сісти на травичку і сіла в кущ кропиви- обколола руку і попу через джинси.. кажуть, корисно :)зробили купу гарних осінніх фото.. на вихідних поділюся з вами.. :)

позавчора була зустріч 1 курсу Інституту Журналістики.. весерівці, піарщики і ми, журналюги.. кожен мав прийти з кольоровою кулькою, яка означала його факультет.. Ярік не знайшов кульки і просто написав на папері ЖУРНАЛІСТ (доречі цей напис ми повісили на кущах, де відмічали :)).. хтось, так само як і я, взяли економ варіант з Маку.. ми фотографувалися, сміялися, роззнайомлювалися.. цікаво було, коли кожен з нашого кола називав ім'я і потім на цю ж літеру явище, яке любить.. Віка- вино, Ростік- рибалка, Ярік-ящик пива.. я сказала що я Оля- олкоголь.. :) зібрався реально Клуб Неанонімних Алкоголіків.. :)


це все відбувалося на Поштовій.. доречі, погода стояла чудова..


потім пішли на Замкову гору.. і наше розділення на тих, хто п'є горілку чи вино і тих,хто взагалі не п'є нам не завадило класно посидіти.. )


отак спілкуючись я зрозуміла, що у нас немає комплексів, поганого настрою і антипатії..

я знаю, що це наврядчи буде завжди.. що потім з'являться і конфлікти, і непорозуміння, і ненависть..


сподіваюся, це не торкнеться мене і тих, хто мені реально дуже сподобався..


люблю вас, любі мої =*


п.с. сьогодні вже побачимось ^^

мені сподобалося ))
крута реклама як не крути )


***remember

сиділа на бордюрці і зрозуміла:




люди, як пластикові стаканчики: доки не наповняться сенсом, як водою- будуть падати, котитися, топтатися, забиватися брудом, пилом, піском..

уууууу..

завтра перший етап творчого конкурсу.. конференція..

мій мозок щось не розуміє.. то боїться, то кладе *уй на деталі і обставини =)


будь ласка, хто здавав, розкажіть, що потрібно робити на конференції, щоб все пройшло успішно.. ну і стиль написання з деталями і т.д.. будь ласочка :)


або ті, хто розуміються в конференціях, допоможіть будь ласка.. буду дуже вдячна :)

ми з Вадимком думаємо над важливим питанням..



як какає КітПес? :)

вчора взагалі день пригод був.. спочатку забуті теки :) ... потім забуті медичні довідки.. потім Міжнародний університет.. сарказм Вадимка про національність більшості студентів і самого директора :)

звичайно, вигляд будівлі універу приємно вразив.. дуже гарне і шикарне.. сім поверхів десь.. подивіться в інеті ;)


але після того, як я в комісії дізналася, що за подачу(!) документів в касу потрібно заплатити 100грн я, чесно кажучи, афігєла... а Вадимко сказав правдиві слова: <Тепер ти сама розумієш чому у них така будівля..>..хехе :)



сьогодні я подала документи в ІЖ.. ее.. ну, по-перше, ніяких карколомних черг я не побачила.. по-друге, все робиться дуже швидко.. а в понеділок вже творчий конкурс.. жах.. :(


завтра поїдемо в Могилянку.. готуюся до їхнього опитування на рахунок мого ставлення і відношення до Помаранчевої Революції :)


п.с. дякую Сонечку за те, що він завжди поруч.. + терпить мої іноді дурні виходки.. =*

just pain..



вибач...



я втрачаю себе...



це не страшно...

повір, зовсім не страшно...


трошки боляче, але...

їду з міста.. так жарко, що аж немає чим дихати.. розпечений асфальт аж ніяк не приваблює.. а тінь від дерев аж ніяк не рятує від спеки..



щойно з НиМ бачилися і вже сумую..



от такі-то справи на дану годину..

я так раніше боялася, що ти не відповіси мені взаємністю на мої почуття.. справді так боялася..
мені було лячно, що я не відігрію твоє тремтяче серденько.. мені дійсно було лячно..
мені було страшно, що не втримаю його в долонях.. мені справді було страшно..
я боялася, що, відігріючи, незграбним словом зруйную його тендітний механізм.. я дійсно боялася..
мені було лячно, що я ніколи не почую від тебе на вушко <я тебе кохаю, Олю..>.. мені насправді було лячно..
мені було страшно, що ти будеш НЕ Зі МНОЮ.. нехай це егоїстично, але мені було дійсно страшно..





страхи- це слабкість??





добре, нехай я і слабка, але я так боюся ТЕБЕ втратити..





це страшніше, ніж втратити себе...